Якось я почула цікаву історію про те, як надпис на надгробній плиті змусив його майбутнього власника жити.
Отже…
Один чоловік вирішив звести рахунки зі своїм життям, яке він вважав нікчемним та позбавлене будь-якого сенсу. Він сприймав реальність як вицвілу фотокартку, безплідну землю, оскільки все, за що брався, рано чи пізно розсипалося на дрібненькі шматочки, які потім не неможливо було позбирати. З часом життя для нього перетворилося на невимовно важкий тягар, несучи який, він натер собі криваві мозолі. Відтак однієї світлої днини чоловік остаточно вирішив позбутися цієї ніші. Але перш ніж це зробити він захотів попрощатись зі своїм єдиним другом. Як не дивно, але товариш напрочуд спокійно сприйняв суїцидні наміри свого приятеля, і трохи подумавши, поросив його про останню послугу -- почекати до завтра.
Наступного ранку у двері чоловіка, який зважився на думку про самогубство, постукали. На порозі стояв його товариш, який на диво перебував у дуже піднесеному настрої. Він простягнув господарю оселі невеличку кам’яну плиту зі словами: «Це мій останній подарунок тобі. Епітафія, яка красуватиметься на твоїй могилі». На плиті було написано:
Деньгами, славой и имуществом
Пренебрегал сей прах и тлен
Из недвижимого имущества
Имел покойник только член.
Чоловік дуже довго стояв нерухомо, сотні разів перечитуючи ці рядки. Епітафія, яку він тримав у своїх руках, стала своєрідним криком, що змусив його нарешті прокинутись від жахливого сну. Відтоді він спробував жити по-іншому, намагаючись опротестувати вищенаведені рядки. І, звісно, йому це вдалося.
Не одна людина сьогодні потребує такого «холодного душу», який змусив би її відкрити постійно замкнуті очі, вийняти заржавілі корки з вух, струсив би її мозок та остудив необґрунтовано пекучий страх перед життям.
Багато хто з нас нарікає на життя частіше ніж дихає, звинувачуючи у власній ліні та безглуздій немічності долю, Бога, ангелів, випадок та небеса. Аби досягнути бажаного таким людям ніколи не вистачає часу, грошей, бажання, додаткового вміння, сприятливого моменту, доброї нагоди, відповідних знайомств, блату, удачі, гарної погоди, попутного вітру та ще тисячу подібних відмовок. Адже для того, щоб піднятись на вершину навіть найменшої гори, потрібно докласти відповідні зусилля, витративши певний час та сили. Тому вони краще сидітимуть у своїх маленьких коробках, мріючи про життя, яким могли би жити.
Мрії народжуються у полоні нашої свідомості, але більшість з них приречені померти у її холодних стінах, так і не отримавши жодного шансу на амністію. Ми даємо їм життя і самі ж їх вбиваємо, а потім якось озирнувшись розуміємо, що розчаруванню немає меж, що реальність, в якій знаходимось, втратила свою барвистість, а життя стало нестерпно довгим.
Добре, якщо у вас є друг, який зможе написати вам епітафію. Але, якщо його немає, то просто помилуйте свої мрії та ризикніть зробити те, на що вам ніколи не вистачало часу, грошей, бажання, додаткового вміння, сприятливого моменту, доброї нагоди, відповідних знайомств, блату, удачі, гарної погоди і попутного вітру.
Публікації
