Чи варто рятувати кохання, коли воно помирає? Чи варто стримувати його за руку, яка безжально холоне на стерильно-білому простирадлі вчорашнього дня? Чи варто підтримувати його кволе серцебиття щоденною дозою вицвілих почуттів, частувати його пересмаженими залишками згасаючої надії, годувати пігулками солодко-глазурованих клятв, всередині яких спресований полин тривіального обов’язку. Як довго житиме кохання, коли його легені підключені до апарату штучного дихання, коли з його вен стирчать пластмасові трубки, а очі спрямовані туманним поглядом у синтетичне небо, за яким ховається твоя душа.
Як зрозуміти, що вже досить?Як змиритися і відпустити, відключити штучний клапан, висмикнути провід, піддати евтаназії і знайти в собі сили усміхнутись йому на прощання? Адже кохання народжене для польоту, а не для тління в задушній палаті твоїх страхів. Не тримай його прикутим до металевих пружин своєї гордині, не хорони у своєму лоні, перетворюючи себе на цвинтар. Не бійся, відпусти. Нехай востаннє розправить свої затерті крила, які одразу ж осиплються попелом вдячності до твоїх ніг, нехай ще раз вдихне свіжого повітря, яке розірве його зсередини на мільярди невидимих молекул німої покори.
Не треба, не бреши йому, запевняючи, що завтра все буде по-іншому, адже вас двох не обманиш. Не лий пересолені сльози над його відкритими ранами, зжалься. Не плач над ледь жевріючим вогнищем кохання – це не допоможе йому розгорітися, навпаки – лише підсилять біль неминучого згасання. То ж просто насолоджуйся останніми хвилинами біля догораючого жару, із вдячністю приймаючи його прощальне тепло, адже воно було призначене лише для тебе. Забирай все до останньої іскри, тільки дозволь йому догоріти.
Кохання ніколи не просить пощади, не благає про порятунок, то ж не треба вимушених жертв, демонстративної допомоги. Просто розімкни долоні. Не викручуй його з надією втамувати спрагу останніми краплинами киплячої води. Воно вже давно віддало тобі усі свої соки. Невже ти не чуєш, як болісно тріщить його пересушена шкіра у твоїх міцно стиснутих кулаках, ще мить і її розірве на тисячу живих шматків. Не чекай цієї миті, і не відтягуй її на потім, адже кохання ні в чому не винне.
Публікації
