Я була шокована – шокована до глибини власних кісток. Я відчувала обурення, що пропалювало наскрізь усі рівні моєї свідомості, неначе сірчана кислота тонку матерію. Я не могла повірити власним вухам, навіть не знала, як відреагувати на почуте, але не зважаючи на моє внутрішнє збентеження,факт залишався фактом – твердим, непохитним і недоречним, неначе кам’яна брила посеред голого степу.
В полон такий емоцій я потрапила декілька років тому під час перегляду однієї специфічної новини. Приємної зовнішності диктор з ідеально поставленим голосом народного речника говорив про наступне: «Сьогодні представниці міжнародного феміністичного руху подали в Міжнародну організацію з прав людини відкритий лист, в якому вони вимагають вилучити з усіх книжкових магазинів світу казку «Білосніжка і сім гномів». Феміністки пояснюють це тим, що дана казка пропагує експлуатацію жіночої праці чоловіками, принижуючи гідність представниць прекрасної половини людства. Адже, йдеться про те, що нещасна Білосніжка змушена була прислужувати сімом чоловікам-гномам заради даху над головою і шматка хліба. Відтак, активістки звертаються до усіх батьків з проханням припинити читання даної казки перед сном своїм маленьким донькам, оскільки це програмує у їхній підсвідомості рабовласницьку покору перед чоловіком».
Після цієї новини диктор одразу ж переключився на іншу, а я ще довго не могла втекти з емоційної в’язниці, в яку потрапила після його слів. Я лише дякувала Господу, що всесвітньо відомих братів Грімм більше немає серед нас, оскільки вони б не змогли пережити такої «чудо-інтерпретації» своєї казки, на якій виросло не одне покоління.
Мабуть, того дня я ненароком зависла на певній інформаційній частоті, і мій мозок, неначе радіоприймач, почав відловлювати відповідні сигнали, які були притаманними даній хвилі. Відтак, як тільки-но шквал моїх емоцій, викликаний попередньою новиною, почав губитися серед буденних справ, я одразу ж наштовхнулася на іншу – ще більш безглуздішу.
Йшлося про те, що одна американська жінка подала до суду на свого чоловіка за те, що він відкрив перед нею двері у магазині і вирішив пропустити її вперед. Обурена жінка заявила, що даний жест її надзвичайно образив і принизив, оскільки вона вважає себе рівнею з будь-яким чоловіком, а такий «архаїчний» вчинок демонструє зворотне». Та найбільше мене вразило те, що знайшлося безліч людей, які її підтримали, і позивачка виграла справу, отримавши моральну компенсацію від свого чоловіка у вигляді публічного вибачення.
В цей момент мені пригадалася одна фраза, яка свого часу пролунала з вуст геніального науковця Альберта Ейнштейна. Якось він сказав: «У світі безмежними є тільки дві речі, перша – це космос, а друга – людська дурість».
Ось так, крок за кроком, спираючись на дедуктивний метод неперевершеного Шерлока Холмса, я дійшла до роздумів про «Фемінізм».
Феміністичний «перевертень»
Феміністичний рух зародився ще на початку 18 століття і з того часу він суттєво допоміг жінкам утвердитися у тих сферах, в яких до того вони не мали права навіть на власну думку. Він допоміг їм стати повноправними членами суспільства, гордими, впевненими та самодостатніми особистостями. Але мене цікавить інше: коли саме «фемінізм» втратив своє істинне покликання, перейшовши ту фатальну, тонку грань, за якою його активісти почали використовувати ті методи впливу, на противагу яким цей рух був створений? Коли він перейшов від «захисника» до «нападника»? Коли прекрасна та витончена жінка почала перетворюватися на істоту, що прагне «коня на бігу зупинити і в палаючу хату зайти»? Коли представниця прекрасної половини людства почала приміряти на себе маску іншої статі, розкидаючись при цьому судовими позовами за вияв галантності та витончені знаки уваги? Коли справжній джентльменський жест став вважатися підсудною справою, а казка, що пропагує добро та любов – суспільним «перевертнем»? В який момент представниці феміністичного руху почали боротися з пустопорожніми млинами, озброївшись при цьому безглуздою агресією, яка іде на вітер?
Відтак дуже смішно спостерігати за тим, як сучасні жінки постійно скаржаться на чоловіків, які не здатні заспівати серенаду перед вікном, пробратися в опочивальню до коханої через балкон чи спромогтися на ряд інших романтичних подвигів. А можливо жінкам варто припустити, що їхні чоловіки не зовсім відчувають себе чоловіками біля чоловікоподібної жінки, або просто бояться потрапити до в’язниці за таку романтику…
Якось я дорікнула своєму знайомому, що сучасне суспільство не продукує більше таких чоловіків, які б оспівували своїх коханих у віршах. На що він мені відповів, що сучасне суспільство також й не продукує і жінок, які б надихали чоловіків стати поетами. Спершу його слова мене надзвичайно обурили, але потім, трохи подумавши, я зрозуміла, що в дечому він має рацію.
Цікаво, чи могли передбачити засновниці феміністичного руху те, що з отриманням «права голосувати», їм перестануть дарувати квіти «просто так», звузивши цей галантний жест до декількох офіційних дат в календарі? Чи підозрювали вони, що нарешті отримавши можливість займати високі суспільні посади і чини, їм перестануть цілувати руку, обмежуючись міцним рукостисканням? Чи могли вони собі уявити, що на вишуканий ляпас їм даватимуть здачу з подвійною чоловічою силою? Чи знали вони, що зерна, якими вони засіяли поле суспільної свідомості, дадуть такий неочікуваний та спотворений продукт? Чи цього вони хотіли? А головне – чи хочемо цього ми сьогодні?
Безумовно, «фемінізм» подарував кожному наступному поколінню жінок безліч переваг, але водночас він їх багато й в чому обмежив, хоч і ненавмисне.
Я на всі сто відсотків погоджуюсь, що чоловік та жінка є абсолютно рівними між собою, як дві половинки одного цілого. Але така вже людська природа, яка полягає в тому, що одна з половинок завжди намагається показати свою значимість над цілим.
Але я щиро вірю, що одного прекрасного дня людство нарешті віднайде ту ідеальну «золоту середину», від якої його постійно так брутально переважує у різні сторони, неначе на шальках несправних терезів – і тоді вже ніщо не зможе нас більше поділити на частини. І всім стане байдуже, хто в домі головний та яка епоха за вікном: матріархат чи патріархат.
Публікації
