Як важко бути людиною! От, наприклад, вовк. Йому легко
бути собою. Він народжується вовком, таким і помирає, навіть якщо його виховали
пухнасті рожеві пуделі. Його надовго не обдуриш, не заб’єш вовчі баки улесливим
собачим скавчанням, не втримаєш печеними ласощами, адже рано чи пізно він все
одно втече до лісу. Пощастило ж тварині – не докладаючи жодних зусиль, завжди
знає, хто він і що йому робити. Не те що людина, постійно перебуває в лещатах
всіляких сумнівів і так легко перетворюється з собаки у свиню. Взагалі, за
життя людина приміряє різні іпостасі тваринячого світу. Та найважче чомусь їй
втриматися саме у своїй рідній людській подобі.
Так, важко бути
людиною! Тільки упусти момент, і не отямишся, як станеш козликом. І ніби нічого
такого підозрілого не пив, не ликав з калюжі воду, а процес якось запустився. І
якщо нічого з цим не робити, то непомітно для себе перетворишся на справжнього
козла, що й жодна Оленка не допоможе. Бо це вам не казка, а справжнє життя, де
козлів завжди вистачає, а брак в «оленках» тільки росте.
Хтось не з тієї
калюжі п’є, а комусь варто зробити лише один необдуманий крок наліво і ти вже
стала сукою. І ніби справно виконувала всі команди, тяжко працювала, щиро
намагалася бути вірною. Кого ж тепер винити невідомо: себе чи невмілого
дресирувальника?
А ще є жаба.
Ой-йо-йо-й! Від неї спасіння практично немає. Як вчепиться за горло, то сам нею
стаєш. На очах зеленієш, розпухаєш, раз у раз висовуючи довгого липкого язика з
надією вкотре щось перехопити. І якщо козла може порятувати Оленка, то справжню
жабу перетворити назад в людину практично
неможливо. Навіть найпалкіший поцілунок принца не допоможе.
Також є змії
підколодні, які люблять клубочитися на людських серцях, смердючі скунси, завжди
охочі зробити комусь западло та багато інших представників тваринного світу, які
заселяють фауну людської душі.
Та не зважаючи
на те, що в людській натурі живе так багато «звірят», я не вірю в еволюцію!
Нехай Дарвін тисячу разів перевертається у своєму гробі, нехай всі вчені світу
назвуть мене єретиком, нехай мої переконання горітимуть у спопеляючому вогні
холодних наукових доказів, я все-одно не повірю, що людина – це лише випадок,
збіг незапланованих обставин, генетичний прокол, збій в досконалій системі під
назвою Природа.
Уявіть на
якусь мить, що ви – мавпа. Живете собі спокійно в гармонії з навколишнім
середовищем, їсте банани, спарюєтеся за чистим внутрішнім імпульсом, виховуєте
потомство відповідно до природніх законів, досхочу спите, відпочиваєте і займаєтеся
лише тим, чим хочеться. І тут – бац!!! – несподівано у вашій голові
зароджується щось абсолютно неконтрольоване, яке згодом назвуть думкою. І все.
Пішло-поїхало. В якийсь момент вам стає нудно, з’являється відчуття, ніби
чогось не вистачає. Вам хочеться більшого, а чого саме, ще не розумієте (варто
зауважити, що відчуття невизначеності у людини так і не зникло, не зважаючи на
тисячолітню так звану «еволюцію»). Ви не розумієте, коли це сталося, але ловите
себе на тому, що щиро ненавидите свого сусіда по гілляці, якому перепало
сьогодні на три банани більше. І хоча ви ситі по самі зав’язки, все одно продовжуєте
його за це ненавидіти. Ще одна думка – і вам хочеться лише чужої самки, відтак
починаєте заздрити тим, у кого вона є, бажаючи їм зла. Вам вже не подобається
спати на дереві, прагнете більшого комфорту, а тому з’являється бажання
керувати іншими, щоб вони його для вас забезпечили. З цього виникає брехливе
відчуття вищості над іншими, вам вже не вистачає звичайних слів вдячності,
натомість хочеться більш значущої винагороди, золота, грошей, поклоніння,
влади. Ще одна думка – і ви вже вигадали колесо, запустили електричний струм,
звели в небо хмарочоси і винайшли ядерну зброю, а всередині так і залишилися на
тому перехідному етапі, коли хочеться чогось більшого, а чого саме незрозуміло.
Ну не повірю
я, що з такої умиротвореної тварини, як мавпа ненароком вилізла така нелогічна
істота, як людина. Ні, «homo sapiens» створили окремо – це я знаю точно, просто ще до кінця
не розумію, хто саме і для чого. І тут мене назвуть єретиком на іншій стороні
барикади. Та, байдуже, адже барикади зводять лише вузьколобі фанатики.
Я не вірю в еволюцію за Дарвіном, зате я вірю
в еволюцію навпаки, яка полягає в тому, що ми не пішли від тварин, ми туди
прямуємо. Роздивіться довкола, подивіться на людей, зазирніть у їхні очі, і ви
побачите явні признаки цього зворотного процесу. Я не маю на увазі всіх, але
багатьох, в поведінці яких проявляються чіткі ознаки братів наших молодших, з
якими нас прагнув породичати видатний науковець.
Так, важко бути
представником людської раси. Важко втримати стрілку внутрішнього стержня на
поділці «людяність», і відповісти собі чесно, на скільки відсотків ти людина.
Звісно питання нелегке, але тільки правдива відповідь на нього може показати, в
яку сторону тебе підхопить наступна хвиля еволюції.
Публікації
