Маленьке чоловіче діло

«Малі діти – то малий клопіт, великі діти – то великий клопіт», – часто бідкаються українські жінки, безпорадно при цьому розводячи руками. Зазвичай ці слова ненароком зриваються з їхніх вуст неначе спіле яблуко, якому судилося загубитися серед порослих трав та густого бадилля, відтак його смак залишається відомим тільки дереву, з якого воно впало.

Так вже стали зірки над нашою ненькою Батьківщиною, що лише для українського чоловіка народження та виховання дітей практично не супроводжується жодними клопотами та серйозними переживаннями. Для нього цей процес відбувається напрочуд плавно і навіть якось непомітно, так би мовити, – сам собою, завдяки чудодійній силі природи. Адже у чоловічому розумінні, яке підпитується тонким душевним устроєм, діти – це яскраві квіти життя, які йому потрібно лише засіяти, навмисне чи випадково зронивши пригорщу насіння на благодатну землю. А коли зернята прийнялись, нарешті можна і відпочити, стерши з чола важкі краплі поту, що стікають по скронях після виконання виснажливої та вкрай відповідальної місії, яка полягає в забезпеченні продовження роду людського. Після цього чоловік гордо передає естафету жінці, якій немає кому передати її далі, відтак, вона чи не до кінця свого життя, не покладаючи рук, продовжує щоденну працю над «квітником».

Не раз вона прогинатиметься під нелегкою нішею, що натиратиме їй на спині пекучі мозолі від постійного невтомного носіння. Не раз вона звертатиметься до свого благовірного з проханням допомогти, але він, як і належить голові сімейства, лежатиме на дивані, втупившись у ящик та відсторонено щось їй відповідатиме. Адже на сьогодні він вже виконав своє завдання – скинув у коридорі «тушу вбитого мамонта», тому повинен набратися сили перед наступним походом за здобиччю.

Не даремно кажуть: «У народження дитини – чоловіче діло маленьке», на жаль, таким воно залишається і впродовж усього періоду виховання його нащадка.

Якось один товариш мого чоловіка, який «посіяв» вже двоє діточок, спитав його, чому ми зволікаємо з народженням дитини. Звісно, відповідь на кшталт «ще не готові» його не задовольнила, а навіть доволі розсмішила і він, вирішивши поділитися власним неоціненним досвідом батьківства, сказав: «Насправді, твоє діло – зробити, а далі – то вже бабська справа. Повір, з народженням дитини у твоєму житті нічого кардинально не зміниться, так що, не хвилюйся.., вперед!». А інший знайомий, який при кожній зустрічі не втомлюється агітувати мене щодо поповнення сім’ї та постійно розповідає, які неймовірні враження та емоції подарувало йому народження дитини, на практиці власного батьківства являє собою повну протилежність щойно висловлюваним думкам. Як тільки його дитя підходить до нього з певним проханням-вимогою-потребою, він одразу починає волати за своєю дружиною, навіть не розібравшись, у чому ж справа: «Світлана, тут малий щось хоче, іди сюди». А одного разу я мала нагоду почути у його виконанні цікаву репліку – якось він, перебуваючи у агонії роздратування та нетерпіння, вигукнув до своєї дружини : «Я тобі вже цілу годину бавлю дитину, тепер твоя черга». У цей момент виявилося, що його батьківська самоідентифікація ненароком поступилася перед тривіальним бажанням подивитися футбол.

Дуже часто виховання з боку чоловіка зводиться, в кращому випадку, до перевірки щоденника, в гіршому – до застосування ременя, з яким він, лаючи свою дитину на весь голос, намагається вчити її добрим манерам та хорошої поведінки.

Так, на жаль, представники так званої сильної половини людства беруться виховувати своїх нащадків, коли слова вже не допомагають і через декілька років після «посіву», починають збирати перші жнива:
– Миколо, та скажи вже хоч щось тій дитині, бачиш, зовсім мене не слухає!
– А що я тобі зроблю, що виховала, те маєш!

Існує давня приказка, яка промовляє: «Чоловік за своє життя повинен виростити сина, посадити дерево та побудувати будинок». Український чоловік найкраще справляється з першим завданням, оскільки саме це вимагає від нього мінімум зусиль та максимум задоволення.

P.S. Звісно із кожного правила існують винятки, і я особисто з ними знайома у рамках даної теми. Але ці винятки настільки дивують, що у достовірності вищенаведеного узагальнення сумніватись не приходиться.