Синтетика почуттів

«Ви щасливі?», – просте запитання, чи не так? Але чому, зазвичай, людям так важко на нього відповісти? Даючи відповідь на дане запитання, яке у своїй суті є найпростішим з усіх існуючих, людина скидається на учасника складної інтелектуальної вікторини – вона починає інтенсивно думати, глибоко занурюючись у непрохідні нетрі звивин головного мозку, або просто розгублюється, знизуючи при цьому плечима, неначе школяр, який недовчив вчорашній параграф. У таких випадках у відповідь лунає набір стандартних фраз: «Ну.., не знаю…я…я не знаю..», або «Не знаю, я ніколи про це серйозно не замислювався, треба добре подумати»; «Так, …напевне,  бо в мене є все для того, щоб бути щасливим, ну, принаймні, я так думаю, хоча, хто його знає, що таке щастя..»; «Ой, навіть не знаю, що сказати. Дуже складне запитання» і так далі. А одного разу я почула взагалі геніальну фразу: «От якби мені хтось навів стандарт щасливої людини, то лише тоді, відповідно до конкретних критерій, я зміг би сказати, щасливий я чи ні.»

Насправді основна наша помилка полягає в тому, що запитуючи себе, чи ми щасливі, ми починаємо думати. У людському розумінні щастя намертво прив’язане міцною мотузкою до безлічі матеріальних, зовнішніх атрибутів, які перетворюють його на величезну валізу, напхану різним мотлохом, яку важко нести, але якось вже не пасує викидати. Це такий собі своєрідний джентльменський набір «правильних елементів», окроплений «святою водицею» її «Святістю» Суспільною Мораллю, за яким і проводиться ідентифікація рівня особистого щастя. Відтак, наше щастя залежить від покупки дорогого авто, від кредиту на квартиру, від нових мештів, престижної роботи і одразу ж випаровується до останньої краплини через пропущений автобус, затори на дорогах, завалений іспит та ненароком розбиту кришталеву вазу.

В результаті, відчуття нашого щастя постійно скаче, неначе збожеволівша ртуть на термометрі, яка залежить від мінливих умов зовнішньої погоди, і ми поволі втрачаємо розуміння температури власного внутрішнього комфорту.

Щастя схоже на весняного метелика, який, легко махаючи своїми кольоровими крилами, завжди кружляє в декількох метрах від людини, і якщо вона не намагатиметься його схопити, а натомість спокійно простягне до нього руку, він обов’язково сяде на розкриту долоню. Але, на жаль, ми вже розівчилися насолоджуватися красою літаючих, живих метеликів, тому завжди намагаємося їх зловити, висушити і прибити цвяхом до стіни. Таким чином, нам здається, що ми міцно тримаємо щастя за горло, та насправді, душимо самі себе.

Якось одного мудреця спитали: «Ти щасливий?», на що він, не роздумуючи, відповів: «Так». «А що в тебе для цього є»? – одразу ж пролунало наступне запитання. «Щастя», – спокійно сказав мудрець.

А ви щасливі?