Тест на реальність

Скажіть, ви – реальні?.... Точно? Можете це довести? Але, так, по-справжньому. Здряпавши з себе нашарування ілюзій, наче пересохлу скарлатину з обличчя. Можете довести, що ваша реальність найреальніша, і ви не є звичайним стандартним кодом добре написаної програми, намальованим персонажем популярного мультфільму, голограмою чужого задуму, далеким відлунням незнайомого голосу, незрозумілим візерунком на воді, написаним сусідськими вилами? Як зрозуміти, що зараз ви не спите? Адже сон зазвичай не поступається реальності, яка в свою чергу нагадує справжній кошмар, з якого ніяк не вдається прокинутись. То, де ви зараз?

Як зрозуміти, що ви не є учасником «Шоу виродків»? Озирніться довкола, адже всі показують один на одного пальцем. Можливо, ви вже просто звикли до декорацій і змирилися зі своїм власним відображенням у дзеркалі, тому й не помічаєте справжньої суті речей? Як переконатись, що ви не є музейним експонатом постмодерністського сюрреалізму, що не має в собі жодного сенсу, окрім, як відвертати увагу відвідувачів від істинної краси? Як усвідомити, що ви не товар в магазині з перебитим терміном придатності на обличчі та зміненими інгредієнтами всередині?  

Скажете, абсурд! Звісно, я – реальний! Мабуть Маріо із однойменної комп’ютерної гри мого дитинства так само думав. Якщо слово «думав» взагалі прийнятне в його ситуації.   

То, що таке реальність? Це те, що ми бачимо, чуємо, можемо понюхати, відчути на дотик? Чи, можливо, все набагато простіше та примітивніше і реальність—це лише набір сигналів нейронів головного мозку, адже відправною точкою реальності є наша свідомість, а не місце і час, де щось відбувається. А якщо так, то нас так само легко обдурити, як новонародженого сліпого цуцика.  

  Відповідно до давніх переказів, коли першовідкривач Колумб підходив до берегів Південної Америки, індіанці не одразу помітили його корабель, хоча судно перебувало в полі зору людського ока. Вони вдивлялися в горизонт, проте так і не бачили вітрильника, який вже заходив у бухту. І лише, коли команда висадилася на берег, перед місцевим племенем відкрилась повна картина. Свого часу цю історію жваво підхопили деякі науковці, зауваживши, що даний міф-переказ претендує на цілковиту правду, оскільки людський розум не сприймає те, з чим він не знайомий і чого не здатен пояснити. Якщо тогочасні індіанці  ніколи не бачили вітрильника, вони не знали, як його описати, а отже, у їхній свідомості його не існувало.

Як цікаво, просто, а головне – як зручно для тих, хто добре знається на нейролінгвістичному менеджменті. То ж уявіть на мить, чого ми тільки не бачимо! Адже вся справа лише у підсвідомій  грі слів та образів, які на свідомому рівні перетворюється в оточуючу реальність. Таку, яку треба, але не вам, а комусь.

З цього випливає, що соціальна реальність, в якій нас навчають сприймати навколишній світ і взаємодіяти з ним,— це лише важка декорація, в якій відсутня істинна дія. Таку реальність важко оцінити зсередини, якщо ти живеш серед інтелектуально-морального випорожнення, яким тебе щоденно фарширує суспільна м’ясорубка. Вона перемелює все на своєму шляху: кістки, ідеї, почуття, і засовує цю суміш у всі живі дірки. А крутить її спіраль освітньо-виховна система, яка покликана звузити людську свідомість, ставши посередником між людиною і світом. Мовляв, для чого вам самостійно пізнавати реальність!? Не дай боже, ще все зрозумієте. Тому, ось вам в руки готова картинка: прийнятні форми, досконало виведені прямі лінії, гострі кути, правильно заретушовані тіні – насолоджуйтесь панове! Відтак, освіта — це анестезія, процедура введення наркотичної речовини, яка притупляє нашу чутливість, паралізує мозок, сковує поведінку, звужує свідомість.  А для того, щоб все спрацювати, залізо, як-то кажуть, треба кувати гарячим. Іншими словами, починати треба з малечку. Для цього й існують ясла, садочки, школи і так далі, аж поки хтось не зажене грубого цвяха у вашу домовину.

За тобою завжди пильнуватимуть, дивитимуться, щоб не зіскочив з гачка загальноприйнятної реальності, яка повинна бути єдиною для всіх. А насправді вона лише одна з багатьох, в якій нам дозволять бути, і якщо ми знаходимо ключі від інших, то краще про це мовчати, оскільки в іншому випадку, тебе привселюдно висміють як божевільного клептомана. І не отямишся, як вже сидиш у комфортному кріслі напроти кваліфікованого спеціаліста, який намагається втиснути тебе назад у відповідне реалістичне обрамлення, з якого ти ненароком викотився. Адже застиглі персонажі з фото-рамок повинні знаходитися там завжди. Це їхнє призначення, і чим правдоподібніше вони усміхатимуться, тим швидше хтось купиться на рамочку.

Яка страшна реальність. Що вона може тобі дати? Лише одну стандартну роль, під яку попадає більшість гомо сапієнс. Кожного дня такі люди займаються однаковими справами. Вони прокидаються і стрімголов, один на перед одного, женуть, намагаючись першими вистрибнути на біжучу стрічку конвеєра, де вони перетворюються на запрограмованих клонів, виконують чужі накази, що, на переконання більшості, робить їх справжніми людьми. Їм дають фальшиві мрії, бажання та інші штучні замінники природних відчуттів лише для того, аби вони забули, чого хочуть насправді. І вони приймають це з вдячністю, з поклоном, навіть із відчуттям провини через те, що не заслужили такого щедрого подарунку. Такої реальності ви прагнете? А можливо ви вже в ній?

Тепер, переконайте мене, що ви – не «Маріо». А краще, переконайтесь в цьому самі. І коли під час цього експерименту стане очевидним, що кожен наступний день схожий на попередній, в голові дзвенить від одноманітних  звуків та думок, і ви постійно долаєте одній й ті самі перешкоди – то може варто нарешті зупинитися і пошукати джойстик від власного життя. І якщо він не у ваших руках, подумайте, коли ви його випустили і чому? Звісно, в пориві одкровення можна просто висмикувати провід живлення. Так робить багато «комп’ютерних героїв», які себе усвідомили. Але, не варто поспішати. Пограйте ще трохи, тільки цього разу  за власними правилами.