«Поцілунок Ангела»

Кажуть, що спершу новонароджене дитя потрапляє у руки ангела, а не лікаря, який приймає пологи. У цей момент відбувається прадавній ритуал. Ангел прикладає свій вказівний палець над верхньою губою дитини, аби та назавжди забула обійми попередньої долі і прийшовши у цей світ знову, змогла прожити нове життя, не обтяжуючи його тягарем минулого. Ось звідки у нас ця дивна вм’ятина під носом, яку називають «поцілунком Ангела».

Але якби ж небесний охоронець виявив більше розуміння до свого підопічного та разом із цим турботливим жестом, який змушує нас забути, ким ми були у минулому, допоміг нам зрозуміти, ким ми повинні стати у майбутньому. Якби ж він зумів вберегти нас від помилок, які, можливо, ми повторюємо вже не одне життя, знову і знову доводячи свою недосконалість. Якби ж вказав людині правильний шлях до власного щастя – до пізнання самого себе. Скажімо, він міг би залишити, точні інструкції чи особливу карту, як туди дістатися у стислі терміни. Або дати хоча б маленьку підказку, яка допомогла б зрозуміти, куди повернути: наліво чи направо? Так і хочеться гукнути: «Гей, Ангеле, ти ж був колись людиною!» Але у відповідь він залишає лише скупий і непомітний поцілунок, як нагадування про своє існування.

Ось і почалось нове людське життя наповнене бажанням, мріями та надією знайти власне місце у цьому світі, відшукати своє щастя. Але чомусь дуже скоро у своїх пошуках ми збиваємось на манівці. В якийсь момент нами перестає керувати природне бажання бути просто щасливими, замість правильного шляху ми обираємо коротший і розпочинаємо гонитву за синтетичними замінниками щастя. Ми оточуємо себе бездушними та мертвими предметами, чекаючи від них набагато більшого, ніж вони спроможні дати. Починаємо спекулювати на власній потребі бути щасливими, перетворюємо почуття на бізнес, і продаємо їх один одному за мізер.

Ми вже давно перетворили своє життя на ярмарок, на якому можна купити все окрім власного щастя, а ми й надалі продовжуємо торгувати, вкотре не помічаючи безглуздості цього заняття.

У своєму прагненні отримати щастя будь-якою ціною ми перетворюємось на егоїстичних сліпців, які відштовхуючи щастя власними руками, водночас вимагають його обов»язкової присутності.

Ми шукаємо щастя усюди і якими ж ображеними себе відчуваємо, коли так його і не знаходимо. Тоді залишається лише одне: нарікати на долю, всесвіт, вищі сили і звичайно на Ангелів, які не компетентно виконують свою роботу. Якби ж вони могли перевищити свої службові повноваження і підказати своєму підопічному, що об»єкт його пошуку, насправді знаходиться на відстані одного погляду, спрямованого не у далечінь, а всередину своєї душі. Та чи не побоїться людська істота зазирнути так далеко…

Ангели завжди стоять поруч і опустивши свої важкі крила додолу, чекають, коли ж ми наважимось на цей крок. Вони не можуть зробити це замість нас, оскільки для цього світу — ми «чиста книга» і ніхто не має права гортати її сторінок, навіть небесні створіння. І лише від нас залежить, що саме написати на білосніжному полотні долі та які фарби використати для власного пейзажу життя. Відповідно до своїх бажань і потреб, ми можемо написати власний сценарій перебування на цій землі, або дозволити комусь іншому наповнити нашу «книгу» незрозумілими та випадковими словами. Ми можемо «малювати», або спостерігати, як хтось це робить замість нас, використовуючи ту палітру кольорів, яка нам ніколи не подобалася. Ми можемо будувати, або слухати чужі накази стосовно зведення чужої фортеці.

Кожен з нас народжується творцем із невичерпним потенціалом до вдосконалення своєї майстерності. Але натомість дуже часто ми вибираємо роль рабів і потрапляємо у полон обставин, стаючи заручниками випадковостей.

Разом із поцілунком Ангела ми отримуємо свободу вибору, але дуже рідко наважуємось стягнути червону стрічку з цього подарунку.